Коментарі до Лікнеп для Папи

Від: Леся Романчук

Леся Романчук — Mon, 22 Feb 2016 15:08:50 +0000

Якщо зауважили, пане Вікторе, у розповіді про “катакомби” йдеться про актора Бориса Міруса. Він сидів там разом з моїм дядьком Володимиром Романчуком та о. Величковським. Зараз Борис Мірус – народний артист України, у свої 85 виходить на сцену Львівського театру ім. Заньковецької, та ще й недавно їздив на гастролі до Польщі! Кілька днів тому телефонував. Сказав те, що Ви написали: “Дитино, мені здавалося, що ти сиділа з нами на сусідніх нарах і все те бачила і відчула”.. Не знаю як, але я все те справді бачу.. А з Шаламовим сидів мій тато. І з Жженовим..
Один з татових друзів – отой самий Петро Кекіш, якого згадую в уривку, розповідав, що енкаведисти мали спосіб принизити комуністів – ставили на коліна. Це справді ламало. А дядько Петро посміхався: “На коліна – то й на коліна! Партійні переживають, а ми – молимося..”

Від: Віктор Лук'яненко

Віктор Лук'яненко — Mon, 22 Feb 2016 13:52:35 +0000

У нашому Мордорі дещо по-іншому. Тут немає жодного храму, який би не належав до УПЦ МП, а тому і проблем — ніяких. Просто я там не буваю. Уривок Вашого роману, Пані Лесю, я прочитав з захопленням: так може змалювати сцену в “воркутинських катакомбах” лише людина, яка або сама була там присутня, або хтось із близьких їй розповів. До речі, тема віри у Вас Пані Лесю перекликається з оповіданням про ГУЛАГ та його бранців ще одного автора: “Голод, холод та знущання охоронців слугують тут одній меті — знищити в людині все людське, перетворити її на тварину і вони цього досягають за якихось 3-4 тижні. Першими ламаються, як це не дивно — військові, за ними — партійні функціонери, а далі — решта контингенту… І лише незламними залишаються ВІРУЮЧІ — незалежно від їх віросповідання”. (Варлам Шаламов: “Колимські оповідання”)

Від: Едуард

Едуард — Mon, 22 Feb 2016 07:14:09 +0000

Я дуже переживаю пані Леся що ви можете зрозуміти мене так ніби я на Вас образився. Або самі на мене образитесь. Тому мушу пояснити що написав те все тільки аби сказати що я такий самий Українець. Просто ходжу у другу церкву. А те що сталось з Папою сприймаю як особисту образу. Бо я був гордий тим що маю главою своєї церкви справжнього монаха. Людину віри. А тут по усій моїй ліриці пройшлись прозою життя з усім брудом і цинізмом що зоветься політикою. Не знаю чи погодитесь ви зі мною. Можливо на заході країни ситуація дещо інша. Але відродження католицизму у центрі України відбувалось на моїх очах. І на самому початку між рядків читалась боротьба між двома напрямками того відродження. Одні бачили Римо-католицьку церкву в Україні як продовження її Польської гілки . А інші –як окрему Українську гілку. З рештою перемогли другі а польська складова органічно у ту Українську гілку влилась. Сьогодні служба ведеться у костьолі на Українській мові. Перед службою завжди моляться за Українську державу. Молитви усі переклали на Українську мову. Дякуючи цьому в костьол стали приходити етнічні українці. Вони кажуть що тут їм зрозумілі молитви і взагалі все що відбувається. Відсутнє здирництво. Духівництво поводить себе достойно. Все це звісно добре. Але вийшло так що для просування католицизму далі на схід Греко-католики стали вже і не дуже потрібні….А про те скільки Греко-католицька церква перенесла. Скільки мала мучеників за віру якось забули. Я перший раз побачив Греко-католиків у Москві на Арбаті коли вони добивалися визнання своєї церкви. Тоді я ще був далекий і від віри і від сьогоднішніх своїх поглядів. Батьки у мене просто не такі як у вас були. Але чомусь тоді я рішуче став на їх захист. Потім сам дивувався чому. Тепер розумію-БОГ мною керував. Сьогодні я дуже боюсь ще раз побачити оті лобзанія Папи з Гундяєвим. Боюсь що не зможу після цього в костьол ходити. Мій шлях до БОГА започаткував православний священник отець Олександр Бойко. Свята людина! З тридцятих років минулого століття правив у нашому місті! Все пережив! А коли почав допомагати католикам відродити парафію і головне посмів піти у церкву Київського патріархати приложитися до Святих мощів то у тих кого він сам запропонував собі на заміну вистачило совісті і розуму не пустити дев’яносто п’яти річного почесного громадянина міста до церкви! Головне що більшість прихожан це нормально сприйняло ! ОЙ гидко на все це дивитись! Таки правий був покійний Висоцький;» Нет и в церкви всё не так! Всё не так как нада!»

Від: Леся Романчук

Леся Романчук — Sun, 21 Feb 2016 16:35:15 +0000

А я пишаюся Вами, пане Едуарде! Ви якраз дуже добре все розумієте. Де була мова про етнічність? Хто про це писав? Та в таборах ніхто нікого не питав про походження.. Всі разом сиділи – і за віру також.. Якщо Ви про генетичну пам’ять – то це до пані Стульської – у неї, мабуть, своя гірка й болюча історія.. І мабуть, вона теж не в Україні мешкає.. І Ваша генетична пам’ять теж містить чимало болючих сторінок.

Від: Едуард

Едуард — Sun, 21 Feb 2016 16:20:45 +0000

Знаєте пані Леся я якось не зрозумів про що Ви. Чому етнічні Українці мусять бути окремо а Українці Польського. Російського. Чеського і т. і . походження то щось інше? Мої предки споконвіку жили на цій землі. Моя дружина взагалі чиста українка. Я починав створювати Рух в своєму місті у 1985 році. Коли політикани зробили з Руху казна що я створив у районі осередок УНСО. Після похорону Владики Володимира був заарештований і тиждень відсидів разом з побратимами (добре що тільки тижнем обійшлось) . На згадку про ту пригоду маю католицький молитовник де розписалися сокамерники . Про те які мав неприємності на службі і скільки разів був у СБУ можу розповідати дуже довго. Потім і з УНСО зробили казна що . Гадаю що при допомозі влади через СБУ. Потім прийшла «Свобода» якій я сам визвався допомагати на виборах. Керівництво зубами скреготало але в кабінет не заходило аби типу не бачити Свободівську агітацію. Та коли б усе пішло дещо інакше то напевно на пенсію я б пішов з іншої посади. Ні в Русі ні в УНА-УНСО мене ніхто не питав яка моя національність. А для Свободи саме це було найголовнішим. Мені було дуже жаль побратимів які запропонували мені вступити в партію Свобода і написали рекомендацію коли вони вимушені були все це мені пояснювати. А саме смішне було потім бо дехто з обласного керівництва парті Свобода своїм дітям оформив карту поляка… Більше я ніяким партіям не вірю. Вважаю що сьогодні визначити хто з тих партій більший корупціонер і пройдисвіт може тільки фотофініш. На Майдані відстояв чесно а в АТО не дало змоги піти здоров’я. ( про що дуже жалкую) Але грамоту як волонтер таки отримав і тримаю на видному місці . Бо за роки роботи мав тих грамот безліч але ця для мене найголовніша. Так що я пані Лесю не з вами а з собою бо вважаю себе Українцем польського походження і тим гордий!

Від: Леся Романчук

Леся Романчук — Sat, 20 Feb 2016 21:25:14 +0000

Генетична пам’ять українців – гірка й болюча.. Хто не відчув – не зрозуміє.