Дякую, пані Лесю!!!! Дякую за таку добру справу. Мабуть я пережила такий стан душі, вперше в житті. Ви доторкнулися таких, складно захованих струн моєї душі. Я навіть не уявляла про їх існування, так як весь час бігла, бігла голопом по-життю. Іноді зупиняючись від підставленої підніжки долі, щоб зализати рани і бігти далі.
Hi therе friends, how is the whole thing, and what you desire to say regarding this piece of writing, in my view its genuinely
rеmarkable in support of me.
Ваші слова торкнулись мого серця, яке відмовилось будь-кого слухати і чути і хіба вперше подумала над шляхом виходу з глухого кута, бо іне хотілось якось…Ви знаєте,про що говорите, Ви знаєте, як це робити, я Вас почула…Щиро дякую, пані Лесю, можливо, це початок цього шляху…
Дорога посестро, мені було дуже боляче і важко це писати.. і читати вголос.. Але я знала, що комусь це буде необхідно. З кожним болем треба жити. Якщо він зменшився хоч на краплинку, це вже маленька перемога. Ідіть цим шляхом.. повільно, крок за кроком..
Дякую, пані Лесю. Зараз кожен з нас подумки у Харкові, Сумах, Чернігові, Бородянці, Ірпіні, Києві і у всіх пошматованих містах і селах України. Ми оплакуємо померлих молодих і красивих військових, цивільних..серед яких діти і дорослі…залізничників, які померли, коли вивозили людей…багато людей навіть не можна було належно поховати.. Всіх безумовно дуже шкода….дуже..
Це дуже-дуже свіжа рана, дорога Юлю. Немає такого бальзаму, щоб вилікувати швидко і цілком. Треба просто йти. День у день.. І пройти свій шлях. Він до зцілення. Воно настане.
Romana
Опубліковано 23:44h, 21 Лютийдуже гарно, дякую. Слухаю і плачу, бо саме такий у мене стан душі….
Леся Романчук
Опубліковано 08:59h, 22 ЛютийСлухайте, але плакати не треба.. не треба, добре?
Люся
Опубліковано 11:54h, 22 ЛютийВаш голос такий приємний, заспокоює
Любов
Опубліковано 13:38h, 22 ЛютийЛесюню, дякую. Тарасові теж… Він вписався в музику твого слова.
Неля Боженко
Опубліковано 19:29h, 22 ЛютийДякую, пані Лесю!!!! Дякую за таку добру справу. Мабуть я пережила такий стан душі, вперше в житті. Ви доторкнулися таких, складно захованих струн моєї душі. Я навіть не уявляла про їх існування, так як весь час бігла, бігла голопом по-життю. Іноді зупиняючись від підставленої підніжки долі, щоб зализати рани і бігти далі.
Віктор Лук'яненко
Опубліковано 08:18h, 23 ЛютийПрослухав. Нарешті я зрозумів, що таке нірвана! Щиро дякую Вам за це, Пані Лесю!
Василь
Опубліковано 16:01h, 09 ВересеньПрослухав з задоволенням. Дякую, Лесуню. Ти – чудо.
Заспокоївся. хочеться жити.
foldekniv spejder
Опубліковано 01:18h, 09 ВересеньHi therе friends, how is the whole thing, and what you desire to say regarding this piece of writing, in my view its genuinely
rеmarkable in support of me.
Іванна
Опубліковано 18:02h, 21 ГруденьВаші слова торкнулись мого серця, яке відмовилось будь-кого слухати і чути і хіба вперше подумала над шляхом виходу з глухого кута, бо іне хотілось якось…Ви знаєте,про що говорите, Ви знаєте, як це робити, я Вас почула…Щиро дякую, пані Лесю, можливо, це початок цього шляху…
Леся Романчук
Опубліковано 19:08h, 22 ГруденьДорога посестро, мені було дуже боляче і важко це писати.. і читати вголос.. Але я знала, що комусь це буде необхідно. З кожним болем треба жити. Якщо він зменшився хоч на краплинку, це вже маленька перемога. Ідіть цим шляхом.. повільно, крок за кроком..
Тетяна
Опубліковано 11:55h, 15 БерезеньДякую, пані Лесю. Зараз кожен з нас подумки у Харкові, Сумах, Чернігові, Бородянці, Ірпіні, Києві і у всіх пошматованих містах і селах України. Ми оплакуємо померлих молодих і красивих військових, цивільних..серед яких діти і дорослі…залізничників, які померли, коли вивозили людей…багато людей навіть не можна було належно поховати.. Всіх безумовно дуже шкода….дуже..
Олег Герман
Опубліковано 16:13h, 15 БерезеньВідчути біль струни, пізнати смак голосу, торкнутися тиші погаслим криком… Думаю де ти є, Лесенько?… Гадав на крилі сторінки, а виявилося у мені… Глибоко-глибоко… Світло-світло… Березнево…. Дякую…
Леся Романчук
Опубліковано 21:33h, 19 БерезеньДякую, друже. Я тут, завжди близько, на віддалі крила. Нам зараз так важливо бути поруч.
Тетяна
Опубліковано 21:50h, 23 ЖовтеньДякую
Юлія Ткаченко
Опубліковано 04:46h, 28 ЖовтеньДякую, пані Лесю.
Мій гострий біль шматує душу так, що важко дихати.
Я на шляху
Леся Романчук
Опубліковано 20:19h, 02 ЛистопадЦе дуже-дуже свіжа рана, дорога Юлю. Немає такого бальзаму, щоб вилікувати швидко і цілком. Треба просто йти. День у день.. І пройти свій шлях. Він до зцілення. Воно настане.