Життєпис

0 – народилася на 400 км північніше Магадана, в Долині трьох маршалів.. батьки – політв’язні, відбували заслання після закінчення табірних термінів..

 

8 – повернулися в Україну.. Того дня, 28-го липня, в неділю, у Києві відзначали День Військово-морського флоту. Пароплави Дніпровської флотилії, прикрашені прапорцями, святковий феєрверк.. «Татку, тут, в Україні, так щодня?» – спитала. «Ні, доню, це так вітає тебе в день народження твоя рідна земля»..

 

16 – тата викликали в КДБ.. допит.. інфаркт.. «Я утік.. вони мене не посадять..» Тато не пішов по етапу разом зі Стусом і Чорноволом, знайшов спочинок у рідній землі. А Леся залишилася сам на сам із життям.

 

17 – вступала до медичного.. не прийняли. В золотій медалі Тернопільської СШ № 1 виявилося замало золота.. там потребували іншого.. А тата вже не було, і золота не було..

 

18 – золото знайшов татів брат Володимир, мій хресний. Дякую йому.. Студентка..

 

19 – навчання, кохання, заміжжя..

 

20 – донечка.. Наталочка.. Манюня така.. найкрасивіше маляточко в світі.. моє..

 

24 – лікар з дипломом Тернопільського медичного інституту їде до Кременця викладати улюблене акушерство і гінекологію.. У Кременці – чоловік.. ще не знаю, що він уже не мій. Донечка Наталочка підростає, читає і вчить усіх.. Перші друковані вірші.. гітара.. пісні..

 

28 – Крим, Джанкой, студентський будзагін..  Командир Севастопольського загону Олександр.. «За тобою – хоч на край світу».. Не на край – до Кременця.

 

29 – син Сашко – Синьооке Диво мамине.. Життя – спокійне, щасливе..

 

39 – Поворот у житті. Зрада. Розлучення. Думала – катастрофа, виявилося – звільнення. Втекла із міста, де прожила 15 років, світ за очі. Чортків, медучилище.. Куди ти тікала, жінко? Назустріч вітру. А вийшло – назустріч сонцю. Сонце зійшло, і життя змінило орбіту. Зустріч.. пісня про батька.. Ректор медінституту Іван Сміян: «Доля була до вас несправедливою.. я можу її змінити. Наважуйтесь». Наступного дня жінка з гітарою – асистент кафедри Тернопільського державного медичного університету. Через два роки – кандидат медичних наук.

Господь часто посилає нам човни, але ми нечасто в них сідаємо.

Питаю: «За що мені це?» Відповідь: «Щоб ти про це написала».

 

40 – перша збірка поезій «Синьооке диво».

 

42 – захист кандидатської дисертації. Я це зробила! А ніхто не вірив. І сама теж.

 

43 – перший підручник з акушерства. Потім буде ще десяток

 

44 – якщо я можу написати такий товстий підручник, чому б не писати прозу? Перша книга роману «Софія» побачила світ під назвою «Не залишай». А потім – наступні сім.

І ще – 5 збірок поезій. Авторські пісні.

 

45 – от я й бабуся!  Мої славні дітки – Наталочка (журналістка) і Сергій (заслужений артист України Сергій Андрушко – отак собі, на хвилиночку!) народили мені Ярослава!

 

49 – роман «Граvitaція»

 

50 – фінансова криза.. замислилася – а чи не поїхати на заробітки за кордон? Син вирішив інакше: «В нашій сім’ї гроші зароблятиме мужчина. А ти писатимеш свої книжки». Сашко працював на американських круїзних лайнерах. Обійшов майже весь світ – Кариби, Аляска, Норвегія, Британія, Австралія, Тасманія, Японія, Гаваї, Багами, Таїті.. А мама писала свої книжки..

 

51 – роман «Чотири дороги» у 9-ти книгах.

 

53 – диск авторських пісень «Кожна жінка – чарівниця».

 

54 – роман «Місто карликів» – 4 книги.

 

55 – праця мого життя – історичний роман про боротьбу українців у тюрмах і таборах «Лицарі любові і надії», присвячений батькові.. Український «Архіпелаг ГУЛАГ» – називають книгу..

Того ж року в моє життя приходить св. Климент. Починаю вивчати історію раннього християнства. Подорожі. Італія. Рим. Складаю з крихітних часточок пазла картину, велич якої збагну згодом.

 

58 – все руйнує одна груднева ніч. Телефонний дзвінок. Син загинув в ДТП. Він обійшов моря та океани, виходив з атлантичних штормів та цунамі в Тихому океані, бачив повені в Австралії та виверження вулкану в Індонезії, вилетів з Нагасакі за дві години до аварії на Фукусімі, а загинув у рідному Тернополі, бо хтось кудись надто поспішав і «не впорався із керуванням» свого джипа.. Синьоокого Диво немає.. Крону дерева роду відрубано.. Життя скінчилося.

Життя насправді скінчилося. Пробую боротися – пишу.. Пишу, як божевільна, ніби хтось украде ці слова, цей крик у небо.. Бо це через неї, цю книгу, забрано у мене найдорожче! Книга виходить.. «Цвіте терен» – про тих, що співають у терні..

Отримую відзнаку «Найкращий автор» Львівського форуму видавців.

Але що значать нагороди, коли немає Синьоокого Дива?

Життя скінчилося. Безнадійно. Безповоротно.

І у мить, коли прірва вже всміхається тобі, запрошуючи, з темряви Ангел простягає руку..

«Поговоріть з нашим священиком, він – особливий..»

І прийшов отець Тарас.

Приніс надію. І надійність. Сонце зійшло над нашими головами – сріблом і золотом.

 

60 – вийшла заміж – лютеранські священики можуть одружуватися, втративши дружину. Наступного дня народилася внученька Яринка.

Отримала відзнаку «Золотий письменник України».

 

61 – подорожуємо. Відень, Рим. Збираємо матеріал для нової книги.

Вийшов роман «Благословен, хто йде»

 

62 – Онук Ярослав пішов в університет, а Яринка – в дитячий садок.

 

62 – нас залишила мама..

Вони там тепер утрьох – тато, мама і Сашуня.

Але зупинятися не можна. Бо Благословен, хто йде.

І ми з Тарасом долаємо сніги, глибокі, мов спогади..

І мріємо про наступні подорожі.. і нові пісні.. удвох..

А ще – змінити історію України.. І трішки – світ..

Бо благословен, хто не зупиняється.

1383загальна кількість відвідувань,7відвідувань сьогодні