Шуба

Шуба! Оце так шуба! Всім шубам шуба!

То вам не дизайнерські кольорові штучки зі стриженої норки, се вам пані Шуба. Із тих, колишніх. З минулого століття. Справжня. Натуральна. Із модної тоді нутрії. Незносима вєщь, скажу я вам.

Світ змінився. Не ті тепер пріоритети. Не ті нутрії. Не ті шуби. І навіть погоди не ті, що колись. Се я вам на правах старої мудрої черепахи Тортили істинно глаголю. От колись була зима! А тепер що? Троянди до Різдва брунькують, трава зеленіє, сонечко блищить, вишні на Святвечір цвісти пориваються, птахи в задумі – у вирій відлітати чи не трудити марно крил? Попсулося все, ніде нема порядку.. То не я бурчу, то Черепаха.

І тут нам на голови упав сніг воєнного 26-го.. І не просто сніг – ще й мороз. І не якийсь собі, а мінус двадцять, як у нашому дитинстві. І дизайнерські штучки зі стриженого барана навіть на три светри – вівцям на сміх. Справжній мороз просить справжнього – пані Шуби.

Дістала із закапельного закапелка. І що? А як новісінька! Ніц їй не бракує. Міль прилітала, глянула – полетіла геть. Куди їй об нутрію зуби ламати!

А Шуба непроста. З історією. Історія ж давня, з буремних навіть не 90-тих, а ще 80-тих. Коли пєрєстройка і гласность зробили щілинку до закордоння, а зголоднілий та обшарпаний нарід ломанувся по базарах Туреччини, Югославії та сусідньої Польщі. Поляки – до нас, ми -  до них.

Матінці моїй було на той час не так багато років, а от фантазій – мегабагато. І закортіло матінці шубу. От закортіло нарешті вбратися у розкішну, натуральну. З модної незносимої нутрії. Домовилася із таким собі паном Мареком – знайди, дістань, тримай, приїду – зробимо бартер. Ти – мені, я – тобі.

І от час Х настав. Ми їдемо до Польщі. Всієї дорогою родинонькою – мама, я і Олександр за кермом нашого вірного голубенького Жигуля.

Літо. Серпень. Матінка на задньому сидінні обклалася величезними пуховими подушками і двома пуховими ковдрами, які дістала десь по блату на продаж як складову бартеру. Бо ж плюс тридцять. Серпень. Холод собачий.. Польський митник глянув, як пані потерпає від холоду в таку спеку, і пропустив.. у самого теща хорує..

Назад ми поверталися без подушок і ковдр, але у шубі.

На польському кордоні – страхіття. Митники геть озвіріли чомусь, трусили і своїх, і чужих немилосердно. У черзі перед нами якась польська родина їхала, мабуть, на наше Чорне море – з туристичним спорядженням. Митник кожні майтечки перетрусив.. Священник з естонськими номерами повертався, мабуть, зі святкування Матки Боски Ченстоховської, самохуд геть порожній, лиш папка з паперами. Кожен папірець був переглянутий..

Ну, думаю, капець нам, оце попали! У нас мама в шубі! А грошей на цло зовсім немає – всі злоті витратили на цукерки, фрукти, всілякі дрібнички для дітей – бо ж залишили малого Сашуньку на сестричку Наталочку, треба малим щось привезти.

Олександр суворо позирає на мене – ну, господине, як ти збираєшся багажник відкрити, офермо, що ти людям покажеш? Оті пляшки, коробки, пакети, іграшки, безладно накидані поспіхом? Ну й класичне чоловіче бу-бу-бу..

Доходить черга до нас. А митник.. йой, дівчатуні, що то був за митник! Поляки взагалі красиві хлопці, а цей – ну, типовий взірець отакого атракційного польського кавалєра! Станіслава Микульського пам’ятаєте? От живісінький, викапаний і в найкращій фізичній формі. Але такий весь заклопотаний, похмурий, суворий.. Хоч би глянув на пані.. А пані тоді була ще майже юна і дуже навіть у пристойних кондиціях.. І в легесенькій літній сукні з моднячою широченною спідницею – ну, серпень жиж, спека.. Якби ж не митниця, не чоловік за кермом, не мама у шубі й ані злотого на цло, дуже було б про що поговорити.

Митник зазирнув до самоходу, глянув на матінку, що закуталася в шубу, наче сніги Колими застали зненацька отут, на кордоні літа й зими, зітхнув, кивнув мені знехотя відкрити багажник. Ну, відкрила. Бачив, звісно, досвідчений чоловік, що люди возять в багажниках, але такий бардак спостерігав рідко. Як подумав, скільки часу йому візьме ті пакуночки й коробочки переглядати, чомусь засумував. Але посередині, прикидана пакуночками, стояла велика гарна валіза, гарна замкнена на гарні замки. Пан зітхнув і мовив:

- Проше отвужиць те валізе.

Пані взялася все те розбирати, аби дістатися до гарно приштукованих клапанів, які прикривали гарні замки до гарної блискавки, що гарно.. Коротше, митник знетерпеливився зрештою.

- Добже.. цо пані ма в валізє?

- Та цо.. такє вшисткє.. речі я там маю, мої речі, не на продаж.

- Добже.. То проше отвужиць те кишенькє на валізє..

Йой, мамцю злота й кохана, тільки не це! От знала я, що матиму клопіт і ганьбу через чоловікові вибади! Тому й сховала ганьбу до кишеньки.. а тому слічному панови саме заманулося тую кишеньку.. ну, нащо воно тобі, чоловіче!

Не так часто на митниці зчиняється такий гевулт. Пані заламала білі рученьки, ледь не на коліна вклякла, просила, благала, молила задля загального блага й миру на усій землі не заглядати у те ганебне місце!

- Проше пана нє загльондаць до тей кишеньки! Бардзо проше!

На тому три мої польські слова вичерпалися, і благала вже всіма іншими мовами, аби пан полишив ту ідею – оглянути вміст кишеньки. А пана вже не професійна, а чисто людська цікавість спонукала до рішучих дій:

- Проше пані отвужиць! Я мам право! Я мам право загльондаць вшендзє! Навєт пані под сподніце!

Моя широченна модняча спідниця рішуче зметнулася догори:

- Проше пана огльондаць! Ніц заброньонего ту нє мам!

Мабуть, не так часто панови так рішуче показують те, чого він не просив..

Але ж кишенька, курва, пся крев, чорт забирай, шляк би все трафив, кишенька!

- Проше пані отвужиць!!! – долаючи сміх, впав у нерви красунчик у формі і аж зняв кашкета, аби зазирнути-таки до заповітної кишеньки з невідомими скарбами.

Озираючись, аби ніхто сторонній не бачив потенційної ганьби і потерпаючи від вселенського сорому, пані таки отвужає те кишеньке і дістає з неї величенький пакет.. а в пакеті..

Регіт пана митника до Варшави, мабуть, не долетів, але до Ченстохови таки точно..

У пакеті переливалися всіма кольорами маленькі красиві коробочки з дуже гарними й трішки відвертими картинками.. а в коробочках – презервативи. Олександр накупив їх на сувеніри товаришам по роботі – дешево, сердито, ужитково й красиво!

Речі не заборонені для перевезення, але.. ну, розумієте..

Митник зацікавлено глянув на пані.. зважив у руці зовсім легкий пакет, усміхнувся із повним розумінням справи:

- А для чего то пані..

- Чи пан нє в’є, для чего то стосуйом? – ну ти, моя кукеточка, поясни людині..

- Я питам, для чего пані тего так.. так дужо?

Кукеточка закотила оченята:

- Проше пана.. пан відзял мего менжа? Грузин.. ма такі шальони темперамент..

Олександр таки справді виглядав на викапаного грузина, генацвалє з Тбілісі до нього по їхньому забалакували при зустрічі.

Може, воно й зайве було, отак виценькуватися перед паном митником, але ж у мене не тільки презервативи у кишеньці валізи, у мене на задньому сидінні самоходу мама в шубі! У серпні! А за шубу треба платити цло! А у нас ані злотого в жодній кишеньці! То вже побудь хвильку грузином із шальоним темпераментом, ніц тобі, хлопе, си не стане!

У панові митнику прокинувся дуже навіть сексуальний мужчина, і погляд його не просто потеплів, а зігрівав.. (Як шуба маму у ці приємні плюс тридцять)..

- О.. і надлуго тего пані вистарча? – оцінив кількість коробочок.

- Нє в’єм.. на мєсьонц.. нє вєнцей..

- І цо пані бендзє робіць втеди?

- Як цо? Пояде до Польскі з повротем, жеби то купіць! У нас тего нєма!

- А пані ма дзєці? – співчутливо так.

- Мами.. п’єнць.. – прибрехала, але вже най буде.. у мене мама в шубі.. чоловік грузин.. і презервативів в аптеці не продають..

Красунчик пан Микульський повернув кашкета на місце, хвацько приклав два пальці, віддав честь багатодітній матері:

- То нєх пані пшиєжджа єще!

І на тому митний огляд скінчився.. Ми отримали штамп у паспорти і могли перетнути кордон..

Вже не згадуватиму співаного й казаного від грузина із шальоним темпераментом – він, на щастя, за відкритим багажником не чув і не бачив усієї сцени, хвилювався лише, чому так довго. Але як би жінка спідницею не крутила, але шубу довезли, цло не заплатили, то чим тобі, чоловіче, недогода?

Шубо, моя пані Шубо, скільки ж років минуло? Скоро ювілейні п’ятдесят святкуватимеш. Мабуть, і пан митник вже на пенсії, і мами вже немає, а твоїй нутрії ніц не бракує.

Стільки змінилося.. війна.. морози.. розбита вщент енергетика, світла й опалення немає добами. От ти й згодилася, моя пані Шубо..  і всі спогади ожили, теплі, спекотні, серпневі. Сміймося, друзі. Бо ми, українці, такі – сміємося навіть тоді, коли весь світ завмер, тремтить і плаче.

4553загальна кількість відвідувань,2відвідувань сьогодні