Батурин

Палить Батурин останні мости.

Брами

зачинено

і засипано.

Назад вороття немає.

Прости нас,

мамо,

Господи,

світе.

Прости за двадцять років покори,

бачить Бог, ми прагнули миру.

Мостили кістками козацькими

берег північного моря —

бо ж як, цар своєї, православної віри.

Шанує Мазепу пишно,

яко шляхтича європейського ховання,

і топить Вкраїну нишком

у хвилях кривавої повені.

Та годі бо більше витримати,

і рветься рука стареча із срібних оков.

Хай старі, та козацькі плечі!

Я що вам, Альошка Меньшиков?

Я — гетьман!

То ж гетьте з землі моєї!

В Батурин упруся туром.

На мури, панове, на мури!

А за Десною — Карл, шведи.

Хай лютерани,

хай менше нас, ніж

московської сили,

та знайте, нащадки,

ми не йшли під ніж,

наче гурт баранів,

ми боронилися, ми їх били!

Ми москалів наостанок шаблями вихрестили,

як татарів колись наші пращури, княжі ратники.

Ой, тяжко в землі лежати із тавром зрадника.

Та легка мені земля моя, вона ж бо рідна, і знає,

що то за неї я упав очима до неба.

Я — гетьман Іван Мазепа. 

 

1424загальна кількість відвідувань,1відвідувань сьогодні