Жанна Боднарук
“З Лесею Романчук особисто я познайомилась десь через рік, як прочитала роман “ЛИЦАРІ ЛЮБОВІ І НАДІЇ” Я була вражена цим твором, який прочитала на одному диханні. Мене проймали різні емоції.. Але найбільше я пролила сліз, читаючи цю життєву, трагічну, історичну та щемну історію про УКРАЇНЦІВ, про справжніх людей, про їхні долі, кохання, страхи, почуття … Особливе захоплення від поезій Лесі Романчук – жіночної і чуттєвої, гострої і проникливої. На вірші “Я не упаду” та “Синьооке диво” у нас навіть виникли спільні твори – пісні, які створив композитор Анатолій Карпенко… А зустріч із самою пані Лесею довершила моє знайомство з цією яскравою ЖІНКОЮ, від якої віє творчою енергією, добром, великою силою та легкою усмішкою.»
Наталія Шніцер
Доброго ранку п.Леся…набралась сміливості до Вас написати .І хочу відразу сказати. що Ви мені сьогодні не давали спати…вірніше – Ваша Софія…Купила першу книгу вчора….зачиталась…а коли “схаменулась”, було уже досить далеко за північ…і тому, сьогодні зранку, проспала все не світі.
Можливо, я роблю не правильно…і Вам уже набридли такі, як я…але змовчати я не можу!….п.Леся…я багато, дуже багато книг перечитала…(ніколи на це грошей не шкодую)…та Ваша Софія зачарувала мене!… як просто і дохідливо написана вона… її не хочеться з рук випускати!
Коли читала, ці рядки, де помирала старенька в коридорі, навіть вже й не намагалась витирати сльози……це нагадало мені мою прабабусю.. яка проживаючи біля своїх дітей, внуків, правнукав, була настільки одинокою, що від душевного відчаю, рахувала проїзджаючі повз автомобілі…….мені соромно, але що тепер….Одного разу, вона мені й так сказала…: – “А знаєш Наталко, що червоних машин їздить більше аніж білих”!…
Я тоді була заклопотана своїми справами…і просто відмахнулась від цього, сказавши – “Йой бабо,”…але тепер. коли її вже багато років немає з нами – я нарешті зрозуміла…як їй було одиноко…я сиділа вдома…займалась якимись пустими справами…дивилась телевізор, гуляла з подругами, замість того, щоб піти, сісти біля неї, взяти її стареньку. поморщену ручку, і притулитись, поговорити…або ж просто посидіти разом…це вже б була така радість для неї…
Ой, щось захопилася я…. ДЯКУЮ ВАМ ПАНІ ЛЕСЯ, що завдяки Вам, я відчула оте, що відчуваю, дякую за Софію…неодмінно придбаю всі книги. Удачі Вам…….і прошу вибачення, якщо сказала щось зайве…
Пані Лесю, не думала, що напишу колись вам, але не можу не написати. Я прочитала вашу “Софію” ще практично в дитинстві – потерту книгу родичі передали. Ви мені ще тоді стали рідною! Я її перечитувала 5 разів! Всі томи! А зараз читаю вшосте. Знаєте, чому? Бо за тиждень мине місяць, як чоловік загинув в АТО. Я навіть не плакала – не могла. І відразу згадала про “Софію”… Особливо перший том… Я читаю і розумію, що здаватися ніколи не можна. В мене двоє 6-річних синів, мені їх ще самій виховувати, і не можна здаватися! І вам теж здаватися не можна! Скільком людям ваші слова помагають жити! Ви повернули колись людям розуміння, що український твір – це щось надзвичайне! Я шість років тому переїхала з тернопільщини на Сумщину і привезла ваші книги з собою! Тут їх читають із захопленням! І я вже зараз редактор газети, і сама пишу прозу, але ВАШІ твори є для мене прикладом! НІЧОГО і НІКОЛИ не читалося мені так добре, особливо в важкі хвилини! Ви просто мусите залишатися прикладом для всіх жінок! Прикладом мужності і сили!
Вікторія Колісник (Київ)
Спасибі Вам, що Ви є! Що є Ваші книги! З Софією я вже втретє. Цього літа знову почала з першої частини «Не залишай», коли вирушала у відпустку. Боялася, що в час процвітання її величності мережі інтернет вже розучилася читати по-справжньому, не по діагоналі, а вдумуючись у кожне слово. Виявляється, ні, знову пригортаю таку ріднесеньку книжечку і живу-переживаю за все разом з Софією. Так просто, так душевно, так по-жіночому, так життєво мудро… і вірю, вірю кожному слову.
Пригадую, як одного разу Софія допомогла отримати роботу. Якраз той випадок, коли завдяки якійсь деталі стають другорядними досвід роботи та вміння. Запитання жінки-директриси « А що ви читаєте?», далі моя відповідь «Леся Романчук…», і слідом здивований погляд директорки «Не знаєте, а вже вийшла третя частина «Міста карликів»?
Люблю і решту Ваших книг, але Софія найрідніша)))
Хочу побажати Вам гарних людей на життєвому шляху, добрих справ, теплих слів, і щоб те кожне слово, кожна подяка Вашого читача чи то студента, чи пацієнта відбивалися у Вашому житті маленькими і великими дивами, відображаючи Ваш гармонійний внутрішній всесвіт! Ще раз дякую!
Ірина Декабрьова
«Софія» – це потужна зброя у боротьбі за оволодіння українською мовою. Колись я з нетерпінням чекала виходу кожної наступної “Софії”. А тепер ці книжки у мене “зачитані” до окремих листочків різними людьми…Моя мама-естонка теж “проковтнула” їх за пару днів.
NadiaKozak, Kanada
Я також з нетерпінням чекала на кожну нову… А ще вичікувала з доставкою … І була “розчарована”, що сюжет закінчився і більше не буде продовження …
Достовірність подій і талановитість висвітлення, що дає читачу заглибитися в документалістику з художньою легкістю, свідчить про високу майстерність автора роману «Лицарі любові і надії».
Larisa Martseniuk
Нііііііі, це не жіночий роман, це – філософія життя…. Особисто для мене.. Шкода, ніяк не можу в Луцьку знайти “Цвіте терен”, а так кортить скоріше прочитати…
Тетяна Попова, Київ
Виступала сьогодні на круглому столі для лікарів. Після того одна лікарка мене питає: “Ви часом не з Тернополя?” “Ні”, відповідаю. Я і розмовляти українською розпочала з лютого. Вона була здивована. “У Вас така українська, як у Тернополі”. Може це тому, що перша моя книга, яку я прочитала українською була “Не залишай” Леся Романчук?
Yaroslava Kalat, Львів
«Не залишай мене…» життєвий роман, який відкриває незнаний світ медицини, а спостереження за життям Софії надають оптимізму та віру у світле майбутнє. Це перші книжки, які безслідно зникли з моєї полиці і «пішли по руках».
OlenaBidovanets, Тернопіль
Почала читати Цвіте терен”, і вже не можу відірватися від неї..то таке ж відчуття, коли вперше взяла до рук “Не залишай”. Просто живу нею..
Liliya Yavorska, Італія
«Роман “Не залишай ” читала в найтяжчі моменти мого життя . Тільки приїхала працювати в Італію, вдома залишилися діточки – 8 і 10 років і мама. Було по-різному на початках – день і ніч з хворою старою людиною, ні телевізор подивитися, бо мови ще добре не знала, ні компютера тоді ще не було. І тут з дому передали ” не залишай мене ” перечитувала по декілька разів і не могла дочекатися наступноі передачі з слідуючим романом . Софія стала моєю подругою і підтримувала у важкі хвилини і моменти, коли хотілося все залишити і вернутися. Потім “Гравітація”, “Чотири дороги “, “Карлики”. І зараз «Терен»!!! Спасибі Вам, п. Лесю!!! Саме завдяки Вам я вирішила піти вчитися тут в чужій країні , отримала роботу в лікарні!»
Leonid Likholat Франкфурт на Майне.
Совсем недавно и совершенно случайно познакомился с творчеством замечательной панi Леси. Самый главный вывод, который я сделал для себя, прочитав “Не залишай мене…” и который меня самого приятно удивил такой: украинская литература жива и в отличной форме. Очень нравится ясность манеры повествования и удивительная точность психологического рисунка ее героев. Ну, а сочность языка – это отдельный и самостоятельный компонент удовольствия для читателя.
Іван Гентош, Червоноград
Світла і тепла поезія, надзвичайно душевна, наче справді «ангели злітаються» і слухають ті дивні струни, часами ностальгійні, тремтливо-мрійливі, а часами відчайдушно-сміливо ноти. Поезія впізнавана, і не тільки своєю мацйстерністю і вишуканістю, Але й особливо свіжим «фіалковим ароматом», який так приємно вдихати на повні груди. Бо це – щирість і простота, неймовірна жіноча мудрість і зрозумілість, глибока філософія і попри все життєвий оптимізм.
Оля Добош, Львівщина
Ніколи не думала, що сучасна література може бути такою цікавою та захопливою, віддавала перевагу класиці. Люблю, коли книга читається легко, із захопленням «проковтуєш» сторінку за сторінкою, книгу за книгою. Серія книг «Чотири дороги» Лесі Романчук саме така. Окрім справді життєвого сюжету, автор з кожною книгою відкривається як всебічно освічена і дуже розумна Людина. Я в захопленні від історичної інформації, наданої в останніх книгах.
Галина Богун, Рогатин
Не сподівалась ще більше як десять років тому ( коли ночами зачитувалась першими “Не залишай мене…” , що зможу Вам особисто подякувати. Світло, яке струменить від Вас- сліпить очі через рядки, при умові, що читаєш серцем, а не біжиш захекавшись. Кожна людина, яка спустилася на землю, мала причину з”явитися тут. Дякую .що Ви, по при своє впорядковане лікарське життя, випустили у друкований політ свої думки.(чомусь я думаю ,що вони просто “перли” (так у нас в Рогатині кажуть) з вас). Думаю, не одній людині влучне слово – прочитане у потрібний час – стало поштовхом, щоб життя набуло сенсу…
Рецензия на «Кенгiр. 40 днiв волi у краiнi рабiв» (Леся Романчук)
Леся! Слава Богу, что есть ВЫ!
Значит, память не умрет.
Память не раздавили танки.
Слава Богу, что есть ВЫ, именно ВЫ – есть,
а НЕ “такие, как Вы” . “Такие” – штучны,
каждый – единственен.
Мою семью сталинский кошмар коснулся
неизмеримо слабее, слава Богу.
Но – столько знаю переломанных
судеб и потерянных жизней.
Кланяюсь их памяти.
И преклоняюсь перед Вами.
Ваш В.К.
Владимир Кошкин 25.08.2009 10:54
Oksana Smerekanych Доброго ранку, дорога п. Леся!
Це така велика честь для мене мати можливість звернутися до Вас!
Буду признаватися: я маю залежність від Ваших книжок!
Ви знаєте, я часто думаю, як колись пережила би всі негативні події, тяжкий душевний стан, якщо б не Ваші книги, які таким містичним шляхом потрапили до мене!
Ви маєте таки “золоті ключі” до моєї душі, звертаючись через книжку, у створення якої вкладали увесь свій талант та душу.
Прості, щирі та мудрі Ваші твори, Талановитої Українки, відлунюють щирою любов’ю у моєму серці!
Щаслива я! Дивовижна доля Ваших книг у моєму житті!
Усім Ви дорогі мені, дуже важливі: своєю винятковістю і своєю звичайністю, своєю високоталановитістю і своєю простотою!
Ви — одна із найулюбленіших моїх сучасних письменниць!
Як добре, що Ви є!
6342загальна кількість відвідувань,1відвідувань сьогодні
Без коментарів