Вхід

Дорогами Софії

11246361_10206255927575556_165896689_o

Іноді доля приводить нас туди, де колись жили, працювали, кохали, були щасливими чи не дуже..

Зустріч із такими містами завжди хвилює. А коли це ще й місце, куди оселила гороїню роману, яка стала близькою багатьом, то й тим паче.

Скільки років минуло відтоді, як “автобус хвацько ковтав кілометри, намотуючи на колеса срібну стрічку асфальту?” Якою стала вона, ця стрічка? А от і вона…

11230205_10206255924975491_143965191_o

 

Наша подорож Кременцем розпочалася з найвищої ноти – гори, названої іменем легендарної королеви Бони Сфорци. Бона.. Замок.. Власне, руїни, що залишили по собі козацькі війни..

11244890_10206255925175496_310490859_o

 

Тут блукали Арсен та Софія, тут відбулася колись їхня перша зустріч..

Скільки закоханих ходили тут за ручки, скільки  ніжних слів чуло це каміння за століття свого існування! А скільки брязкоту мечів, скільки вогню та болю.. Руїни.. Руїни іноді промовляють.. Камінь – він теплий..

11227490_10206255927495554_1348639537_o

А внизу – місто.. Кременець. Старовинний і сучасний.

11246361_10206255927575556_165896689_o

 

Запрошую Вас пройтися дорогами Софії.

11202684_10206255937175796_1297760826_o

 

Центральна вулиця міста. Зупинка – Центр. Біля церкви. Отут він і зупинився, автобус, який привіз Софію до міста її праці та кохання. Все так, як було. Тільки церква відреставрована і діюча. І автобуси зараз інші. І життя..

11220977_10206255933095694_209786520_o

 

З Бони було добре видно вуличку, що іде від музичної шкоди ген-ген угору – там, на самім вершечку, отой будиночок діда.. вже не пригадую, як звався.. Отой, де та глибока криниця, з якої довелося Софії носити воду на коромислі.. Був і такий досвід у моєму житті..

11215218_10206255929695609_2001124067_o

 

Як згадаю ті подорожі на роботу й з роботи, іноді уночі у темряві, то й досі.. як? сумно, страшно? та ні. Молодість, енергія, бажання долати перешкоди, перед тим самій собі їх створюючи.. Все було сонячно!

А от і будиночок баби Рузі. Тут давно живуть інші люди, і самої баби Рузі вже немає.. Але вулиця майже не змінилася. Хіба хвіртка нова. І вікна – отих три маленьких віконця на першому поверсі – нові, сучасні, пластикові. А так – той самий будиночок. І дрова рубала на тому самому подвір’ячку. І воду носила, щоправда не з криниці, але попід тими самими віконцями.

11227229_10206255933255698_52795167_o

 

Парк. Цими доріжками бігала до лікарні – вранці, увечері, уночі..

11255387_10206255937135795_2003249743_o

 

Колишня лікарня, тепер – жіночий монастир.

11215408_10206255939375851_1696062384_o

 

Гарно тепер тут, чисто, все відремонтоване, доглянуте – монастир.. Монашки..

А колись тут був пологовий будинок, отам, на другому поверсі, оті три безсонні вікна пологової зали, які світилися Софії то жовтим спокійним, то голубим.. Рідко бували темними..

11221209_10206255939295849_321515966_o

 

Історична правда торжествує – тут був монастир півтисячі років тому, і повернувся в ці стіни зараз. У церкві, де колись влаштували совєти спортзал, зараз знову храм Божий.

Але пригадую, як московські попи виселяли пологовий будинок на початку дев’яностих – просто прийшли монахи та батюшки з Почаєва і винесли надвір ліжка – разом з породіллями та новонародженими дітьми. І тому не гріє мене це місце святістю, не гріє. Москва ж бо, російщина на нашій, одвіку українській землі. А ця земля чула голов Максима Кривоноса.. Український голос! Чи на те ти звільняв Кременець від польської шляхти, Максиме, аби панували тут московські попи?

Кременець.. Добрий, давній Кременець. Спогади.. Теплі, гарні..

Люблю це місто. Місто моєї молодості, місто, де народилися і виросли мої діти.

Любіть його!

11245206_10206255937055793_1112735155_o

 

У публікації використані фото Тараса Коковського.

1807загальна кількість відвідувань,1відвідувань сьогодні

1Коментар
  • Natalia
    Опубліковано 08:16h, 11 Серпень Відповіcти

    Super. Yaki nigni I tepli spogadu …. nache I ya tam pobyvala. Dyakyjy VAM.

Додати коментар