Довга дорога від Риму до Києва

Цими днями минає 1150 років з часу першого богослужіння слов’янською мовою в апостольській столиці Римі у 868 році.

Подія набуває вселенської ваги, якщо згадати, що це було перше в світовій історії богослужіння мовою, яка не належала до трьох канонічних – латини, грецької та давньоюдейської. Крізь кордон канонічної, зрозумілої тільки вибраним «трилінгви» з боями прорвалось перше рідне слово, і це була наша мова – старослов’янська, мова наших предків. Господь уперше промовив до народу рідною мовою.

Це було знакове явище, глобальний духовний прорив. Здійснити цей подвиг змогли славетні солунські брати – Костянтин (Кирило) і Мефодій. Завдяки їхньому могутньому авторитету і під знаком св. Климента, мощі якого брати тріумфально внесли до Риму, Папа Римський Андріан ІІ дав дозвіл на проповідування слов’янською мовою в найбільшій богородичній базиліці світу – церкві Санта Марія Маджоре. На згадку про знаменну подію в одній з каплиць базиліки встановлено пам’ятний знак на честь Кирила і Мефодія. Проте після смерті Кирила у 869 році канонічна латина знову повернулася на престол, і тільки Мартін Лютер 500 років тому виконав вимогу Господа проповідувати Євангеліє Христове в усіх країнах рідними мовами.  

 

Солунські брати народилися в Салоніках (Фессалоніках, Солуні) в родині воєначальника Лева – «чоловіка знатного і заможного».

В родині було семеро дітей. Мефодій (в миру Михаїл, 815-886 р.р.) спершу пішов стопами батька і навіть здобув високий військовий чин, та змінив «суєту і морок земного життя» на чернечу келію в монастирі на горі Олімп поблизу Мармурового моря.

Молодший з братів, Костянтин (827-14.02.869) з 14 років навчався в Константинополі. Його вчителями були Лев-математик і  філолог Фотій. Дивно, що Фотій в жодному зі своїх 300 листів ані словом не згадує найславетнішого зі своїх учнів – Кирила-Костянтина. Костянтин має неймовірні здібності до навчання, легко вивчає латину, грецьку, арабську мови, згодом – єврейську, вже в ті часи його називають Костянтином Філософом.

Зовсім іще юний, Костянтин легко долає у богословських суперечках сивочолих іконоборців, зокрема, Іоанна. У 851-му році його включають до складу посольства до арабських країн, де  юний Філософ демонструє знання не лише Біблії, а й Корану, викликаючи повагу опонентів.

У 856 році Костянтин залишає пишноту і суєту імператорського Константинополя й оселяється в монастирі Поліхрон на Малому Олімпі, де Мефодій на той час уже стає настоятелем. У 859-му імператор Михаїл ІІІ відкликає Костянтина з монастиря і доручає місіонерську працю серед хозар – іти на їхні землі і проповідувати їм про Святу Трійцю.

Хазари в ті часи панували на величезному обширі від гирла Волги та Каспійського моря до Кавказу, Дону, Дніпра та Києва. Серед них були різні племена – тюркські, слов’янські, різними були й вірування. Серед військових було поширене мусульманство, що прийшло з Багдадського халіфату, серед каганів та вельмож – юдейство, що стало панівною релігією. З Причорномор’я проникало християнство, проте брак «вчених мужів» не дозволяв християнам на рівних відстоювати перед вченими рабинами та сарацинами своє вчення.

Солунські брати подалися в ці далекі землі Чорним морем і висадилися на берег у Херсонесі – найбільшому і чи не єдиному на ті часи порту в Тавриді. В Херсонесі затрималися на всю зиму – за той час Костянтин вивчив єврейську мову, щоб порозумітися з хазарами.

Тут Костянтин зустрічає чоловіка, що розмовляє руською мовою і показує Євангеліє і Псалтир, написані руськими письменами.. і такою близькою здалася йому ця мова, що він швидко почав нею читати і говорити. «А следкато се помоли богу, бързозапочнадачете и даразказва. И мнозинаму се чудеха, славейки бога» – пише болгарською Климент Охридський у “Розлогому житії св.Кирила”.

У Херсонесі солунські брати віднайшли також величезну християнську святиню – мощі св. Климента, Папи Римського, що за наказом імператора Траяна у 101 році н.е. прийняв мученицьку смерть у водах Чорного моря. Нині це місце називається Козачою бухтою. Посередині бухти – острів, верхівку якого можна бачити під час відпливу. Там, у заглибленні-печері, спочило тіло християнського мученика, що його прив’язано-розіп’ято на якорі ігемономАвфридіаном: «І ввержен бил у глибину морскую, і тако скончасє» – свідчить літопис із бібліотеки Любляни. 31 січня 861 року Костянтин, херсонський архієрей Григорій, клір та віряни віднаходять мощі св. Климента Римського, так твердить «Італійська легенда». З урочистим співом їх переносять до церкви св. Созонта.

А солунські брати вирушають у довгу та небезпечну подорож до Хазарського каганату.  

Щойно повернулися від «берега Каспійського і планини Кавказької», як знову дорога.. Моравський князь Ростислав звернувся до царя Михаїла ІІІ з проханням: “Нашият народ се отметна от езичеството и държи християнския закон, но нямаме такъв учител, кой тода ни обяснява на наш езикистинска та християнска вяра. Затова, господарю, изпратини такъ вепископ и учител» – “Наш народ зрікся язичництва і дотримується християнського закону, але не маємо учителів, які пояснили б нам нашу християнську віру. Пришли нам такого учителя, государю!”

А хіба є кращий учитель від Костянтина? Стомлений і хворий, Костянтин Філософ приймає пропозицію і вирушає до Великої Моравії разом із братом.

Згадує письмо, яке бачив у Херсонесі – там кожна літера означала звук. Створює абетку, яка відповідає звукам слов’янської мови, і перекладає нею Євангеліє, Псалтир, Апостол. Яка ж велика праця на славу Божу і на спасіння душ людських!

Ба ні, солунські брати нажили собі ворогів серед німецьких єпископів і були звинувачені в «єресі тримовності».

Їх викликають до Венеції, і перелічують список «злочинів»:

• створення абетки, якої досі не існувало;
• переклад богослужебних книг на мову, якої немає серед трьох канонічних;
• відправу служби Божої на мові, не визнаній баварським єпископатом.

 

Мов сокіл перед чорними воронами стоїть перед ними геніальний Костянтин Філософ і дає відсіч не лише відповідно до Слова Божого, а й поетично: «Чи дощ Господній не падає на всіх однаково? Чи сонце не гріє кожного? Чи не всі дихають одним повітрям? Чи не соромно вам визначати тільки три мови, а всіх інших людей залишати сліпими і глухими?»

Насправді ж в основі конфлікту лежить політика. Князь Моравії Ростислав ворогує з королем Людовіком Німецьким, який зазіхає на його землі, а церквою  Моравії порядкують баварські єпископи, яким не до вподоби діяльність Костянтина і Мефодія. Вони ж доносять на них Папі Миколаю І. Обурений Папа викликає братів до Риму.

Проте німецькі єпископи недооцінили розум і далекоглядність Слов’янських Апостолів. Костянтин і Мефодій ідуть до Риму не з порожніми руками, вони везуть величезну християнську святиню – віднайдені у Херсонесі мощі  св. Климента.

Поки триває подорож через Паннонію, Папу Миколая змінює на апостольському престолі Андріян ІІ.

Фреска із церкви св. Климента в Римі. VIII ст.

Він з радістю вітає братів, зустрічає їх, з великими почестями зустрічає місіонерів і вміщує мощі у церкві св. Климента, на місці titulus Klimentus, де в І столітті н.е. правив легендарний Папа-мученик, Тит Флавій Климент.

Престол Папи Климента у підземній частині церкви св.Климента.

Папа Андріан не лише влаштовує пишну зустріч, він не лише приймає й освячує написані «неканонічною» мовою церковні книги, але й дозволяє братам відправу слов’янською мовою у базилиціСанта Марія Маджоре: «Щоби й у цій мові хвала Господу піднесена була!»

У церкві св.Климента є один із рідкісних зразків глаголичного письма – мармурова подячна стела Костянтину-Кирилу від вдячного словацького народу.   На честь знаменної для всього слов’янського світу події в одному з нефів церкви Санта Марія Маджоре була встановлена пам’ятна дошка з написом.   А що ж було далі? У Римі Костянтин тяжко захворів. Розуміючи, що земний його шлях недовгий, він приймає чернечий постриг, отримує нове ім’я – Кирило. Заповідає братові продовжувати його справу: «Ось, брате, ми з тобою орали одну борозну, і я, дійшовши борозну, падаю, свій день закінчивши. А ти хоч дуже любиш гору, але заради гори не залиш учительство своє, бо чим іншим можеш ти краще досягти спасіння?»

І Мефодій повертається в Моравію, продовжуючи свою апостольську працю.

Кирило упокоївся 14 лютого 869 року в Римі, похований у церкві св. Климента. В підземній частині церкви – його давнє поховання, там безліч меморіальних дощок від слов’янських народів своєму апостолу. Згодом мощі в розкішній раці були перенесені у надземну частину церкви.

Тут спочивають мощі св.Кирила-Костянтина.

А де ж мощі св. Климента?

В Римі їх немає. Вони – у нас, в Україні. Серед мироточивих глав в Києво-Печерській лаврі спочиває чесна глава Климента Римського.

Папа-мученик повернувся на місце своєї євангельської праці через 120 років, на прохання Володимира-Хрестителя.

У Никонівському літописі під роком 988 записано: «І прідоша посли от Папи і мощі святих прінєсошаВолодимеру». «Це були мощі св. Климента» – читаємо у книзі архієпископа Мирослава Марусина «На камені віри і церкви основі».

Цими мощами освячена Десятинна церква, в Європі вона відома як церква св. Климента. Так завдяки солунським братам завершилось коло апостольської традиції.  

У статті багато дивного, неймовірного, того, що не узгоджується з офіційною історією?

Не так легко розгадувати загадки, яким 2 тисячі років. Проте працюймо. Господь допомагає розкривати таємниці.

Далі буде..

7082загальна кількість відвідувань,1відвідувань сьогодні