Вхід

Одна хвиля – і чотири біди..

_689329

Коли вибухає біда, спершу серце зупиняється і розум відмовляється вірити.. І замовкає все навкруг, і сам себе закутуєш у вату рятівного – не вірю, це не могло сталося зі мною! Навколо ходять люди, щось роблять, щось говорять, а ти все ще у ваті, ти не відчуваєш, ти не віриш.. Та надходить час – і страшна реальність перед тобою – ти бачиш свою дитину у труні. Хай найстрашніший ворог не зазнає.. Хай найлютішого кривдника обмине.. Але так буває – ти бачиш свою дитину – і нічим не можеш зарадити. Вчора наше місто учергове накрила біда – загинули люди. Загинули діти – хлопчик і дівчинка. Дівчинка Мартуся – дочка моїх друзів..

Загинув учитель. УЧИТЕЛЬ, люди, УЧИТЕЛЬ. Загинув, рятуючи своїх учнів від сили незборимої стихії. Це сталося на очах у великого гурту дітей – танцювальних і музичних колективів, що приїхали до Одеси на фестиваль. Талановиті, працелюбні діти зібралися на свято у чудовому місті на березі моря – й опинилися в епіцентрі страшної трагедії. Ніхто з них ніколи не забуде того, що сталося.. Бо їм випало за одну хвилину усвідомити все, що є важливим, найважливішим – життя і смерть, увесь сенс і сутність.. Так раптово все змінилося.. радість очікування свята, надія на чудовий літній відпочинок, насолода морем – можливо, уперше в житті побаченим.. замилування грізним природним явищем – штормом – які ж високі й грізні ці могутні хвилі, яке ж воно незбагненно красиве – море.. море.. море.. Мабуть, хвилі не здавалися недосвідченим душам грізними, мабуть, не очікували діти, що її величність Смерть може випірнути так раптово – і накрити.. і не відпустити.. Хіба ми всі, і дорослі, а надто – підлітки – чекаємо лиха? Хіба припускаємо, що це може статися з кимось із нас? І достатньо однієї хвилі – хвилі морської, чи хвилі часу, щоб накрити з головою – і обірвати життя.. Не знаємо ще всіх обставин.. не знаю.. і не хочу уявляти.. Але так давно хочу сказати, щоб почув кожен.. Для чого це пишу? Щоб кожен, і дорослий, а надто – підліток – збагнув: для того, щоб увірвалося життя, достатньо однієї хвилі.. Хвилі.. або хвилини.. Іще хвилину тому ти був щасливим, ти був у захваті від передчуття завтрашнього свята, навколо – друзі, все красиво й безпечно.. Минає хвилина, накочується хвиля – і все змінюється назавжди – для тебе, для твоїх друзів, для твоїх батьків, для твого міста, для цілого світу. І в цьому світі все буде як раніше, але там вже не буде тебе. І зміниться доля всіх – і світу також. Життя – безцінний Господній дарунок. Як важко матері виносити, як боляче народити, як нелегко виховати! І досить однієї хвилі, одного необачного кроку, одного наближення до небезпечного місця – і все піде шкереберть! І не буде вже нічого – ні планів на майбутнє, ні білої сукні, ні випускного вечора, ні дітей, ні онуків! Буде довічна рана у серці матері, буде незагойний спогад у серцях друзів, а для тебе не буде нічого.. Життя – безцінний дар! Як уберегти його? Як не дати Смерті найменшого шансу? Як триматися якнайдалі від будь-якої, навіть гіпотетичної небезпеки? Не хизуватися власним геройством, не лізти під поїзд для того, аби зробити круте селфі, не здиратися на дах – бо я крутий і маю сім запасних життів, як в комп’ютерних іграх! Життя – одне. Іншого не буде. Життя – прекрасне.  Легковажити життям – гнівити Бога. Ти сідаєш за кермо – і здаєшся собі вищим за інших. Ти їдеш швидко, іще швидше, якнайшвидше – і от уже ти – вбивця, ти обірвав чуже життя – і твоє змінилося назавжди.. Як уберегти життя? Запитуєш себе сто разів – і не маєш відповіді. Інколи здається, що все було правильно, що все було безпечно, і немає винних, але біда сталася.. Як страшно.. як гірко.. і нічого не виправиш.. Дві смерті.. двоє світлих душ піднеслися учора до неба.. Та була ще третя – гірка і героїчна. Я не знаю цієї людини особисто. На жаль, вже й не знатиму. Та його ім’я – великого Вчителя – має стати легендою в Тернополі та в Україні. Вчитель історії та правознавства, заступник директора з виховної роботи школи № 24 Михайло Ігорович Близнюк.  Він кинувся на допомогу своїм учням. На жаль, море було сильнішим за любов і почуття обов’язку – хвилі не віддали ні дітей, ні вчителя..

Близнюк м і

Мабуть, іменем цієї людини назвуть школу.. нагородять – бо вчинок вартий найвищої нагороди.. Та життя шляхетної особистості, великого і справжнього Вчителя, життя безцінне й повне очікувань, обірвалося на злеті.. Хто нам його поверне? Рятуючи дітей, віддав життя ще один вчитель, не з Тернополя.. Не знаємо поки що його імені, але шляхетна душа стала перед Всевишнім.. Як же гірко, як важко.. Вічний спочинок подай їм, Господи, і світло Твоє віковічне нехай їм світить..

602загальна кількість відвідувань,3відвідувань сьогодні

2 Коментарі
  • Леся
    Опубліковано 14:15h, 15 Червень Відповіcти

    Хлопчик, Віталік також кинувся на допомогу, справжній маленький лицар… але чи варта дитяча легковажність чотирьох смертей? Я також мама і мені важко з цим змиритись. Навіть дорослі не змогли справитись із стихією! А тут хлопчик, золоте дитя… Мартусю чим ти думала, донечко!?

  • Андрій
    Опубліковано 22:24h, 16 Червень Відповіcти

Додати коментар