Про фальсифікацію “геноциду”. Матеріали дослідження

Ці матеріали надіслав зі згоди автора В. Могилюка п.Едуард Буровський – для розповсюдження, вивчення, доповнення та подальших досліджень і встановлення максимально об’єктивної історичної правди.

eduard burowskij

Мені як Українцеві Польського походження дуже болить те, що Польський Сейм прийняв постанову про геноцид поляків українцями. Бо автори цієї резолюції, виходячи з власних політичних інтересів, вдались до грубих фальсифікацій, вбиваючи клин між українцями і поляками.

Пропоную ознайомитись з роботою мого товариша В. Могилюка щодо вищевказаної проблеми на Тернопіллі.
Сейм Польщі прийняв резолюцію «У справі віддання данини жертвам геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-45 роках», в якій:

1. Оголосив частину (1943-1945 рр.) братовбивчого українсько-польського конфлікту на території до 17 вересня 1939 р. Волинського, Львівського, Тернопільського та Станіславського воєводств (тепер Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області України) геноцидом проти мешканців ІІ Речі Посполитої.

2. Оголосив жертвами геноциду понад 100 тисяч мешканців Польщі, в основному селян, серед яких, крім поляків, були євреї, вірмени, чехи, представники інших національностей, а також українці, які встали на бік жертв.

3. Оголосив винними у геноциді цивільні структури Організації українських націоналістів, збройні формування Української повстанської армії, дивізію SS Галичина, а також інші українські формування, що співпрацювали з німцями.

4. Оголосив 11 липня Днем пам’яті про поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА на східних кресах Другої Речі Посполитої.

5. Висловив вдячність і визнання солдатам Армії Крайової, Самооборони кресів і селянських батальйонів, і закликав президента Польщі відзначити цих осіб державними нагородами.

6. Висловив подяку кресов’янам та їхнім нащадкам , які протягом десятків років домагаються правди.

На карті, поміщеній в НЕТ-ресурсі ІПН ( інституту народної пам’яті Польщі) ВСЯ територія вказаних 5 областей України визначається як ВОЛИНЬ.
Тобто і українці Тернопільщини, Львівщини і Івано-Франківщини в польських звинуваченнях враховується і обговорюється, як учасники геноциду, злочину проти вже не поляків, а громадян 11РП
Між тим, ні влада області, ні преса не звертає уваги на це. Тільки обласна газета «Вільне життя» помістила статтю Галини Садовської «Ніж у спину Україні». Більшість українців вважає – «Це- Волинь, це нас не стосується!».
Будь-хто з громадян Польщі, Європи і світу може ознайомитися з польськими претензіями до України і українців- подробно, включно до прізвищ, сіл, міст.
Для цього призначені офіційні , громадські та індивідуальні НЕТ-ресурси, де можна без проблем ознайомитися з такого роду матеріалами. Крім того, за останнє десятиліття в Польщі величезними тиражами видано десятки книг з подробними описами, аналізами та висновками з цієї теми.
У більш поміркованих польських дослідженнях з цієї теми (їх мало, але вони є) основною проблемою названо відсутність будь- якої статистичної бази, крім оціночної, прикидочної зі сторони українських дослідників, громадських та державних структур.

Ось ця проблема є ключовою.

Про всі інші аспекти українсько- польського протистояння та українсько- польських взаємних претензій можна говорити тільки при наявності фактів- систематизованих, узагальнених та доступних для вивчення.

Доступна з вказаних джерел польська інформація по нашому та навколишніх селах принаймі неточна, перебільшена в рази, якщо не брехлива.
Як приклад інформація про Заліщицький район і село Слобідка.
Інформація з НЕТ- ресурсу-
Всього замордовано( вбито) -1505 в т.ч. Слобідка – 50
З них ідентифіковано -1004  - в с. Слобідка 3
Поранено – 53 -
Вигнано, виселено -10517 —300
Спустошено, спалено дворів -2062  — 56
Після «допомоги» «українських» росіян ( Колєсніченко і ін) під таблицею поміщена приписка, в якій польською, російською та українською мовами загальна кількість вбитих зростає до 3105, кількість ідентифікованих до 1505.
Інформація з однієї з польських узагальнюючих книг на цю тему-
Всього замордовано(вбито) -1093 в т.ч. Слобідка -24
З них ідентифіковано -813 3
Поранено -19 -
Вигнано, виселено -10517  — 300
Спустошено, спалено дворів -2062  — 56

З допомогою родичів «замордованих», сучасників подій вдалося відновити картину т. зв. «геноциду».
З усіх відомих джерел список «жертв» «геноциду» виглядає так-
« в липні 1944 вночі на польські доми напала боївка УПА, яка пограбувала кілька дворів і замордувала 24 особи (з польських свідчень)».
1. Краєвський Станіслав- «власник каменоломні. Відрубано голову і підкинуто під двері хати. Жінка зійшла з розуму. Діти відправлені в дитбудинок.(з польських свідчень)»
2. Кулічковський – місцевий коваль(без пояснень)
3. Татомир – хлібороб(без пояснень)
4-24. поляки, прізвища яких не встановлено (без пояснень)
Зразу ж явна дезінформація, точніше- брехня. В травні- липні 1944 всі жителі Слобідки, як і інших сіл лівого берега р. Джурин були відселені з прифронтової смуги 1 гвардійської армії.
Про подію можна прочитати в зведенні Тлустенського РК КП(б)У від 5 вересня 1944 р. , яке цитується в кількох дослідженнях українських істориків. Суть зведення-« в ніч на 1 вересня бандити в польській військовій формі та формі НКВС зібрали актив села Буряківка-
8. Подільський Федір 1927 – поляк,
9. Могилюк Павло 1922- вояк винищувального загону НКВС- поляк,
10. Павлиш Василь 1920- поляк,
7. Костин Федір- вояк ВП у відпустці- поляк
та Слобідка-
4. Червінський Ілля 1891- секретар сільради- шляхтич,
5. Ілюф Чеслава 1927-секретар комсомольської організації- полька,
2. Колючковський Мацей 1895- мельник – поляк,
6. Бєлян Ян- 1896- коваль- поляк ,
яких у тому ж селі по звірячому вбили».
В іншому- Тарнопільського ОК КП(б)У від 6.9.44 «2.9.44 вбиті секретар сільради, голова колгоспу, голова сільради і три комсомольці».

Описана подія не забута в селі.
Інформація сучасників та родичів «жертв».
2 вересня 1944 серед білого дня дві рейдові групи найймовірніше УПА(є версія і про провокативний загін НКВС- їх тоді було вдосталь) на бричках заїхали в Слобідку і Буряківку.
В Слобідці викликали секретаря сільради Червінського Іллю(4)(середніх статків господаря невиразної національності з претензіями на шляхетство). Той швидко зібрав у сільраді т. зв. актив- Ілюф(5), Колючковського(2) та Бєляна(6). Всіх чотирьох вивели і розстріляли на дорозі напроти входу на церковне подвір’я – в сотні метрів від костьолу . Нікого з присутніх жителів села це особливо не обурило- Червінський активно співпрацював з органами влади та НКВС, Колючковський та Бєлян- з Червоногородським винищувальним загоном(мімікрія 2 роти АК), Ілюф успішно працювала на дві сторони- радянську і польську.
Подібно відбулося і в Буряківці. Зібраних Подольского Теодора(8), Могилюка(9), Павлишина Базіля(10), Костина Теодора(7) розстріляли за селом. Це теж не викликало особливих емоцій- співпраця з владою та органами НКВС, (8), (9), (10) під час «людоловства» ( мобілізації в РСЧА силами самих з’єднань РСЧА без участі військкоматів) та призиву в РСЧА та набору в ВП ухилилися чи були залишені, крім того (9), (10), (7) були ХРУНЯМИ (українцями, які за якісь вигоди ПОМІНЯЛИ віросповідання та національність).

Краєвський Станіслав(1) в дійсності- середнього статку хлібороб. До неіснуючої каменоломні ніякого відношення не мав. Запам’ятався в селі як учасник досить безглуздої побутової сварки з сусідкою. Щез без сліду десь між Слобідкою та фільварком Чагор. Тіло не знайдене. Жінка дожила до старості і смерті в повному розумі, виховала трьох дітей, які закінчили сільську школу. Один з братів виїхав у Польщу, другий- проживав і помер у Слобідці. Діти проживають в Слобідці.
Татомир Ян(3)- хлібороб, в час події був у ВП, потім в село не повернувся- осів у Польщі. Його мати- вдова ще з часів 11РП- мала ще 5 чи 6 дочок. Чотири з них вийшли заміж у Слобідці- три дожили до старості і померли в селі, одна після смерті чоловіка виїхала у Польщу з сином, одна у Буряківці- вийшла заміж за українця, була вивезена в Сибір у 1940. Про 6 дочку неясна інформація- нібито виїхала у Прибалтику.

У інформації Тарнопільського ОК КП(б)У згадується п’ята «жертва»- голова сільради.
Вона відома- Могилюк Марія, 1914, українка. Вона була серед зібраних у сільраді , але біля церкви не розстріляна. ЇЇ залишили в сільраді. Вона негайно виїхала з села з двома синами назавжди.

Ще про 5 «жертв геноциду» немає жодної інформації у польських джерелах.
1а. Матяс Ян
2а. Мазур Михайло
3а. Мазур Казимир син Михайла (син Рогозінського Юзеф)
4а. Рогузінський Стефан
5а. Зборовський

Обставини їх смерті взимку 1944 відомі і з розповідей жителів села і з розповідей їх дітей, які проживають у Польщі. Боївка АК. Досить активно займалися вивченням зброї, яку зберігали ще з передвоєнних років. Настільки активно, що через поляка з довгим язиком, якого не допустили до вивчення, це стало відомо інструктору військової справи місцевої боївки ОУН. Їх оточили в хаті. В бою загинули всі. Прізвища поляка, який видав та організатора нападу кілька років тому назвав син одного з убитих, хоч прізвища і так були відомі в селі.

І, для завершення картини «геноциду», ще два прізвища можливих «жертв геноциду».

Червінський Влодзьо «Темний» – «шляхтич». Сліпий. В травні 44 під час пожежі на вулиці Білій, яка сталася через злочинну недбалість та безвідповідальність солдатів та офіцерів 745СП 141СД(вигоріла майже ціла вулиця) згорів у хаті- не зміг вийти надвір.
Тишковський Антон- поляк(!). Вояк УПА(!). Взимку 1947 згорів у хаті разом з 2 членами ОУН- українцями в бою з загоном НКВС(вигоріла половина вулиці За млином).

Крім двох вказаних випадків, хати в селі горіли ще у червні 1945, коли був знищений підпільний госпіталь ОУН. 2 повстанці- тифозний та гангренозний поранений не оборонялися, їх закидали гранатами через віддушину, а для створення видимості бою запалювальними кулями підпалили хати трьох вулиць, що сходяться біля обійстя, де був госпіталь.

Для повноти висвітлення 56 «спустошених, спалених» дворів слід врахувати безглуздий і дикий епізод весни 1940 р , коли з Кольонії (продовження вулиці Біла) більшість хат, обмотавши довгими тросами, тракторами стягнули до Товстого( заради бляхи та дерева). Більшість будівель таким способом була просто розвалена, бляха і дерево- потрощені і знищені.

Де ділися жителі Кольонії і села- поляки? Польська псевдостатистика зараховує всіх огульно в категорію «вигнані і виселені». Звичайно- «вигнані українцями».
А в Слобідці це виглядає досить просто. Частина поляків(сім’ї і окремі члени), знаючи, що їхня поведінка не дістане схвалення сусідів-українців, втікли в Товсте. Частина- не чуючи за собою провини- далі жила в селі і при переселенні виїхала в Польщу. Деякі глави польських сімей почули досить несподівані слова- « Вам нема чого боятися! Жийте, де жили!». Те ж саме відношення було до змішаних сімей.

Наше бачення картини.
1. З одинадцяти вбитих (маємо на увазі тих, кого треба чи можна причислити до українсько-польського протистояння) у селі Слобідка, прізвища та обставини загибелі яких відомі і нам і односельцям-
Один- поляк, вояк УПА(!)
Двоє- «шляхта», тобто щось невизначене між поляками та українцями
Вісім- поляки.
2. З восьми поляків-
Один- не вбитий- тобто брехня
Один- пропав безвісти- тобто- дезінформація.
П’ятеро- загинули в бою зі зброєю в руках.
Одна- дійсно вбита(розстріляна).
3. Ніхто з вбитих не загинув за те, що він поляк чи бувший громадянин 11РП.
Причин знищення дві- а) збройна чи активна розвідувальна участь в АК- на той час ворогом і ОУН і УПА і українців, б) активна співпраця з радянськими владними та каральними органами- теж ворогом і ОУН і УПА і українців.
Тобто формула «ЗАГИНУЛИ ЗА ТЕ, ЩО БУЛИ ПОЛЯКАМИ» не відповідає дійсності, брехня.

4. Аналогічно- з «вигнаними і виселеними». Менше 10 сімей в період, коли вже активно проводилася радянська агітація про переселення в Польщу та набір у ВП повністю чи частково переселилася в райцентр Тлусте- під прикриття владних, карних та військових сил. Причому відомі випадки, коли представники таких сімей приходили в село за продуктами, домашніми речами і навіть ночували в селі в змішаних та українських сім’ях.
Якщо навіть вважати цих 30-40 поляків вигнаними українцями чи ОУН-УПА, то до решти ні українці ні ОУН-УПА відношення не мають- щоб стверджувати це, треба стерти з пам’яті і радянські репресії кінця 39, 40 і половини 41, і німецькі репресії 2 половини 41- 42-43- частини 44, і радянські репресії 44-45- всі вони однаково стосуються і українців і поляків, і радянські репатріації (вигнання, виселення) поляків 44-45 здійснені в рамках радянсько- польських договорів, обумовлені і погоджені «Великою трійкою» ще в Тегерані- 43 та Ялті- 44, і вже самостійне переселення з села в Польщу в 1956-57.

5. Ситуація з «спустошеними, спаленими» садибами взагалі виходить за межу абсурду. Ні одна садиба не постраждала в результаті діяльності ОУН-УПА. Три пожежі ( винуватці- РСЧА, НКВС) і колективізація(ініціатива аж ніяк не ОУН-УПА чи українців)- це результат діяльності органів СРСР. Ми не згадуємо про українські садиби- вони горіли теж і в сумірних кількостях.

На нашу думку історичні причини українсько- польського збройного протистояння у 20 столітті такі-
Від 1919 до вересня 1939 Польща і поляки(вільно чи невільно) були окупантами, Галичина і Волинь і українці- окупованими. В цей час створювалися підпільні структури українського спротиву окупаційній політиці Польщі.
Від вересня 1939 до червня 1941 СРСР був окупантом, Галичина і Волинь, і поляки і українці- окупованими, жертвами репресій. В цей час окупант знищував і польські і українські підпільні структури спротиву. Взаємодія налагоджена не була.
Від червня 41 до літа 44 Німеччина була окупантом. І українські і польські організовані структури спротиву боролися і з окупантом, і між собою- кінцева мета була різна. І поляки і українці в той же час і активно співпрацювали з окупантом- різними способами. Взаємодію чи хоча б нейтралітет не було налагоджено, хоча від 43 року вже було відомо, що ці землі польськими вже не будуть.
Від літа 44 окупантом був СРСР- і Польщі і Галичини та Волині. Замість боротьби з окупантом і українці і поляки билися між собою, причому польські підпільні структури майже повністю легалізувалися в радянських карних структурах. Коли потреба об’єднання нарешті була усвідомлена- було вже пізно.
Як ми вважаємо, помилка 44 -45 повторюється в діях польського Сейму зараз.

Мовчанка, реакція в дусі «Сам такий!», чи взагалі беззубі сентенції про визнання злочину та покаяння ні до чого доброго не приведуть. Організації, на яких засновані засади ідеології України оголошено злочинними. Іх діяльність оголошено геноцидом. Громадян України оголошено потомками вбивць. Все це- на рівні уряду держави-сусіда, а не місцевих збіговиськ старців-маразматиків та вихованих ними потомків.

Не вважаємо себе компетентними вказувати, що і як повинні робити органи влади, але наш громадянський обов’язок- висловити свою думку, а не мовчати і вдавати, що нічого не сталося, наша хата скраю.
Вважаємо необхідним негайно (учасники, свідки, сучасники подій та їх діти вже відходять в небуття) зайнятися-
1. Перевіркою і уточненням польської інформації про перебіг польсько- українського конфлікту в межах області.
2. Створенням подробної української бази інформації про долю польської сторони конфлікту.
3. Створенням аналогічної бази про долю української сторони.
4. Публікацією узагальненої інформації.

Ми далекі від думки, що у всіх селах та містечках Тернопільщини польська картина буде настільки брехливою, а наша, українська настільки вигідною.
Але залишаться тисячі безвинних польських жертв, вбивство яких вже давно визнане злочином і українців і виразників та виконавців їхніх стремлінь- ОУН-УПА та 1УД «Галичина» і за що вже давно просили прощення українці, а не сотні тисяч міфічних жертв і вина всього народу і їх потомків.

В селах- опитати і зафіксувати інформацію живих свідків, сучасників та дітей. До цього залучити сільради, школи, бібліотеки та ще живих ветеранів ДВЗ.
В селах, де були жертви українсько-польського конфлікту, впорядкувати могили і памятники.

В районах – зібрати, систематизувати і узагальнити інформацію з сіл.

В Тернополі- зібрати, систематизувати і узагальнити інформацію з сіл, районів.
Вивчити архівні матеріали ДАТО та СБУ, опрацювати матеріали про репресії осені 39-весни 41, вивезення поляків зимою 40. знищення польських офіцерів у 40-41р .
Аналогічно- репресії 2 половини 44- 45- років щодо поляків
Ці матеріали узагальнити, систематизувати і опублікувати.

 

1387загальна кількість відвідувань,1відвідувань сьогодні