Вхід

Роздуми про вічне

znicz_pamieci

У дні великих християнських свят чомусь завжди активізуються атеїсти.

Вже не знаю, чому їх так трусить і ковбасить саме цієї пори, та хочу поділитися думкою, яку давно вже виношую..

Прочитала сьогодні в коментарях на ФБ: «Сергій Мельничук  чому бородате чмо ,як е я бачив уперше мене токмачило у воду без моєї згоди!???!!!! Конче потрібно було охрестити насилля не лише в інквізіційні часи але й наб бзщахисними малюками…болото.» І ще гектар отакого відчайдушно-неграмотного.. Не буду множити чужого невігластва і безвір’я, врешті, кожен має право мати право..

Я про інше.. Батьки цієї людини вчинили по вірі своїй – охрестили малюка, дали йому захист і любов Господню. Не питаючи. Бо захист і любов не потребують згоди. А малюк виріс і вирішив, що той, хто хрестив – «бородате чмо», і вчинено над ним наругу. Бо інквізиція, бо гальмо прогресу, бо земля не крутиться..

Воля малюка вирости безбожником і відхилити дароване батьками. Він має право мати право.

Він проживе життя поза Богом, поза церквою, буде голосно й агресивно пояснювати людям, та насамперед самому собі, що він – особливий, що він – не стадо, не вівця, він – вищий за інших, він із тих, хто у вічному пошуку, він вивчає не тільки Біблію, а й Коран, і «Мага віру», мандрував до Тибету, і шаоліньські монахи йому – брати, і всі науки він превзошол, і жодне вчення його високого чола не достойне.. І поле життя його буде вкрите ямками – маленькими, бо неглибоко копає той, хто не хоче знайти.. І легко зламати ногу тому, хто крокує таким полем.

Але я не про життя.

Я про інше..

Цими пошуками зазвичай займаються ті, хто не втрачав когось по-справжньому дорогого.

Поки ми живі і живі всі, кого любимо, ми не замислюємося про вічне. Наша улюблена справа в неділю – добряче виспатися, а по обіді пофілософствувати на розмаїті теми. Ще на Великдень освятити кошика з паскою-ковбаскою. І виправдовувати свої лінощі філософією..

Та настає хвилина, яка круто змінює життя. Приходить смерть – і забирає того, хто ще вчора був для тебе сенсом життя. Чи просто дорогою та близькою людиною.

І ти замислюєшся – а що ж там, за гробом? Що там? Просто стіни труни, оббиті хоч би й шовком, хоч би й оксамитом? Просто земля? Просто холод і тлін?

І все в тобі кричить – ні! Той, кого люблю, не може просто отак зникнути – піти в холод і темряву.

Що ж там, скажіть!

І тобі відповідають – душа безсмертна. Тіло з тліну створене, в порох повертається, але душа, отой світлий дух людини, залишає тіло й возноситься до неба. Туди, де світло. Де радісно. Де благодаттю сповнене все навколо. І це місце, повне радості та благодаті, називається Царство Боже. Господь душу вдихнув – до Господа душа повертається. Якщо ти християнин, твоя дорога – на небо, і там тебе чекають ті, хто вже пішов, і там зустрінеш тих, хто прийде.

Але цей дар для тих, хто прийняв Христа.

А ти прожив життя без Бога. Ти відчайдушно протестував проти спроб щось пояснити. Ти активно заперечував.. Бо ти – атеїст.

Та надходить хвилина, коли твоє земне життя закінчується. Смерть забирає атеїстів також.

Люди, що жили поруч, непокояться – вони ж бо знають, що чекає таку душу, – темрява і тлін. І чим далі була людина за життя від церкви, тим більше непокояться родичі. І кличуть священика. Неодмінно кличуть того, кого за життя ти називав «бородате чмо». Навіть не одного кличуть, а кількох – щоб надійніше. Що менше людина вірила, то гучніший похорон.

Ти можеш скільки завгодно волати, що не віриш, що тобі не треба священика, ксьондза, мулли, тібетського монаха, нехай тебе просто так закопають. Ніхто тебе не послухає. Родичі таки покличуть того, хто має перевести тебе через межу і розрадити тих, хто залишається. Бо для тих, хто залишається, важливо зробити все «щоб як у людей» і «щоби правильно»..

Зараз так буває часто – відходить покоління войовничих атеїстів, переконаних комуністів, які не тільки словом, а й ділом руйнували церкву і віру. І не покаялися. Але родичі не подбали про те, щоб людина, поки при пам’яті й притомна, примирилася з Богом.

Бог простить, Він не хоче багато, Йому  аби почути щире: «Прости мене, грішного, Господи!». Але й на таке не дають собі клопоту ані старі переконані, ані їхні родичі. Зате щойно запакувавши тіло до труни згадують, що треба кликати когось, щоб «все як у людей», щоб “все правильно”..

Я не знаю, як правильно..

Я знаю, що людина має сама дбати про спасіння своєї душі, поки живе тут, на грішній землі. Хто тобі зарадить, як не ти сам?

Я знаю.. я теж довго шукала. Але знайшла.

Знайдіть і ви. Бо життя таке коротке..

 

714загальна кількість відвідувань,27відвідувань сьогодні

Без коментарів

Додати коментар