Рим. Санта Марія Маджоре

Далі по курсу – базиліка Санта Марія Маджоре. «Сніжна Марія» – та сама церква, де зустрілися героїні моїх «Чотирьох доріг» – Антуанетта і синьйора Крістіна («Дорога королівської печалі», «Чотири дороги за обрій», книга 7).

Легенда про чудо серпневого снігу широко відома. Заможний римлянин на ім’я Джованні не мав дітей і просив Матір Божу, аби послала йому спадкоємця. Богородиця прийшла до нього уві сні й звеліла спорудити храм на тому місці, де уночі випаде сніг.. Гірко зажурився Джованні – серпень надворі, до снігу так далеко.. Проте наступного дня Римом полетіла звістка – на верхівці Ексвілінського пагорба випав сніг! Справжнісінький сніг! Джованні побіг по благословення на спорудження храму до папи, і виявилося, що папі Ліберію тієї ж ночі було таке самісіньке видіння. Це сталося 5 серпня 352 року.  На місці, вказаному Святою Дівою, був споруджений величний храм – найбільша Богородична базиліка світу. Над базилікою височіє дзвіниця, найвища у Римі – 75 м, завершена у 1377 році.

Церква велична зовні й невимовно красива всередині. Одна з небагатьох, що залишилася у первісному вигляді, не зазнала руйнувань і значних реконструкцій.

Заходимо не головними дверима, ні. Для нас, тих, хто завітав до Риму цього року, відчинена Свята Брама – Porta Santa. Богородиця та Ісус простягають нам руку спасіння і допомоги.

Над головою – стеля, позолочена золотом, привезеним Колумбом з його мандрів, – подарунок Риму від іспанських короля та королеви Ізабелли та Фердинанда.

Під ногами – ще один шедевр – підлога-мозаїка, викладена майстрами родини Косматі в їхньому неповторному стилі Косматеско – зі шматочків кольорового мармуру. Хто у церкві позирає на підлогу? Кожен дивиться догори. Але пані Олександра звертає нашу увагу і на ті шедеври, що під ногами.

  

Під величним головним вівтарем, де знаходиться головний папський престол, є ще один – нижній, confessione, куди можна потрапити сходами униз. Там зберігаються ясла, в яких лежав 2 тисячі років тому маленький Ісус. Ясла – це п’ять дощечок, складених разом. Їх перенесли до Риму у 642-му році. Повірити не можеш, що колись на соломі у цих яслах Діва сповила маля, що змінило світ..

Там же, в нижньому престолі, знаходиться релікварій з частиною мощів апостола Матфея.

Неподалік від входу – баптистерій, чудово оздоблений, з мармуровою хрещальнею. Там ліворуч на стіні знаходиться меморіальна таблиця Кирилові та Мефодію, присвячена події надзвичайної ваги для слов’янських народів. Оскільки це дуже близька мені тема, розповім детальніше.

Солунські брати, Костянтин (Кирило) та Мефодій, послані у Велику Моравію на прохання князя Ростислава, щоб нести місцевому люду слово Боже зрозумілою мовою, розпочали важку працю над створенням алфавіту, а згодом Костянтин переклав Євангеліє та богослужебні книги слов’янською. Це не сподобалося німецьким єпископам, які поскаржилися до Риму на те, що місіонери «впали у мовну єресь» і посміли перекласти Святе Письмо не канонічною мовою. Папа Микола ІІ розгнівався і у 861 році послав Солунських братів із важкою та небезпечною місією до хазарів. Не виключаю, що в надії на безславний або й трагічний кінець подорожі. Проте недарма Костянтин мав прізвисько Філософ, недарма славився своєю освіченістю та здатністю порозумітися хоч би й з хазарами!

Понад те – у Херсонесі, порту, куди прибували подорожні, Костянтин та Мефодій віднайшли місце поховання св. Климента – четвертого після св. Петра Папи Римського, що знайшов мученицьку смерть у водах Козачої бухти під нашим українським Севастополем – тоді Херсонесом. Брати вмістили мощі до церкви св. Созонта і подалися до хазарів. Волею Божою вдало виконали свою місію. Через 6 років, повертаючись через той же Херсонес, узяли мощі св. Климента і подалися з ними до Риму, пославши поперед себе гінця, що ніс новому папі, Адріану ІІ, радісну звістку – віднайдена величезна християнська святиня – мощі Папи-мученика, що загинув за наказом імператора Траяна, розіп’ятий на якорі, у водах Чорного моря.

Великою була радість у Римі. Адріан ІІ по-іншому сприйняв повідомлення про те, що брати-герої не лише достойно виконали свою місію серед ворожого хазарського племені, не лише віднайшли мощі святого Климента, а й довершили величезну працю – переклад Святого Євангелія слов’янською мовою.

Папа Адріан ІІ прийняв Костянтина і Мефодія з великими почестями, прийняв святі книги, написані новим алфавітом, дозволив братам правити у найбільшій Богородичній базиліці світу мовою наших предків, «щоб і в цій мові хвала Господу вознесена була!» Ще й застеріг: «Якщо хтось із учителів, які прийдуть до вас, (…) насмілиться вас якось розбещувати, глузуючи з книжок на мові вашій, хай буде він не лише відлучений від церкви, але і відданий під суд, поки не навернеться. Бо це – вовки, а не вівці, яких треба розрізняти за плодами та обходити стороною».

 

«Папа Адріан ІІ прийняв слов’янські книги, освятив їх та передав їх у знаменитий римський собор Санта-Марія Маджоре, а єпископам Формозі Портуенському, який згодом став Папою, та Гаудеріху Веллетрійському доручив прийняти іспити й висвятити належно підготовлених учнів Кирила та Мефодія. Мефодія Папа висвятив спочатку на єпископа, а згодом надав йому титул archiepiscopusPannoniensis — архієпископ Паннонcький. Із приходом солунських братів до Риму літургії старослов’янською мовою урочисто відправлялися у найбільших храмах Риму: Апостола Петра, апостола Павла, святого Андрія» – пише професор Любомир Белей.

 

Саме цій історичній події присвячена скромна дошка на стіні базиліки Санта Марія Маджоре – неспростовний доказ подвигу слов’янських апостолів і величезної поваги апостольського престолу до їхньої подвижницької місіонерської праці. Об цю дошку вщент розбивається московська пропаганда, що пробує нав’язати нам міф про «невтомну і безкомпромісну боротьбу із Римом».

Молодший із братів Костянтин прийняв у Римі чернецтво і отримав нове ім’я – Кирило. Невдовзі захворів і помер. Його нетлінні мощі спочивають у Римі, у підземній частині церкви св. Климента, у місці, святому для кожного українця, для кожного, хто пише кирилицею..

Церква св. Климента, на фресці – св.Кирило і Мефодій, місце поховання св. Кирила.

І знову – про нашого неоціненного гіда – пані Олександру Лукань. Якби не її знання, не її невичерпна ерудиція та невимовне, затяте українство, ми ніколи б не звернули увагу ні на баптистерій, ні на дошку, що зовсім іншим боком повертає історію України. Бо кожен звертає увагу на найбільше і найвище.. А іноді найкрасивіше те, що під ногами, найцінніше те, що висить скромно у куточку..

 

Олександра веде нас іще до одного цінного її серцю місця – поховання великого архітектора і скульптора Берніні.. Великого серед великих. Хай простить мені великий і геніальний Мікеланджело, але Джованні Лоренцо Берніні – геній витонченого руху! Чого вартий його Лонгин зі списом у соборі св. Петра, балдахін престолу св. Петра, «Екстаз св. Терези» у церкві Санта Марія делла Вітторіа, Аполлон і Дафна в галереї Боргезе..

Він заслужив на це скромне, та величне поховання. І на наш уклін йому..

4130загальна кількість відвідувань,1відвідувань сьогодні